Suchergebnisse

As the leading country among the developing coun-tries, India still uses its own vision for the resolution of the problem of attribution of profits to permanent estab-lishment. At first, India does not recognize the authorized OECD approach (AOA) and does not use Art. 7 of the OECD Model Tax Convention as revised in 2010 in its own treaty relations with other countries. The key reason of such position is that the application of the AOA might have contradictory results in the context of asymmetrical investment relations between the state of residency and the state of the source of income. In other words, the ap-plication of the AOA based on the analysis of functions, assets and risks determines the ignorance of the condi-tions that have an impact on the profit of non-resident but are not connected with the factors of supply side because belongs to the factors of demand side. At the same time, the domestic legislation of India allows to apply a wide range of different mechanisms of attribution of profits to permanent establishment including the formulary appor-tionment and the method based on the functions, assets and risks analysis (FAR analysis). All these approaches have determined the situation in which their applica-tion is unpredictable. In addition, it might have negative impact on the investment climate of India. Based on the above-mentioned facts, India proposed the new approach to attribution of profits to permanent establishment in April 2019. It is unique because of the proposal to apply the formulary approach as an alternative to the method based on the FAR analysis that is highly recommended by the OECD as the leading center of standard setting in the area of international taxation. The proposal for fractional apportionment is formulated for application in case of the necessity to define the profits of non-resident generated on the territory of India. It is based on three key factors that are sales, employees (manpower & wages) and assets. Additionally, it should be mentioned that there is also the possibility to modify the proposed approach for the in-clusion of additional factor that is user participation in India. This modification is needed in case of the modern business models that do not need the significant presence of non-residents in the country of source but generate in-come because of the user participation in India. ; Індія як провідна держава, що розвивається, уже тривалий час дотримується власного підходу до вирі-шення проблеми віднесення прибутків до постійно-го представництва нерезидента. По-перше, Індія не визнає авторизованого підходу Організації еконо-мічного співробітництва та розвитку і не використо-вує у своїй договірній практиці сучасної редакції статті 7 Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. Основною причиною цього є те, що використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку має неоднозначні наслідки в контексті асиметричних відносин між державою резидентства і державою джерела доходу з погляду інвестиційних потоків. Інакше кажучи, використання авторизовано-го підходу Організації економічного співробітництва та розвитку, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків, зумовлює ігнорування умов, які визначають рівень прибутку, але пов'язані не з чинниками поста-чання, а із чинниками ринку збуту. Незважаючи на це, авторизований підхід Організації економічного спів-робітництва та розвитку рекомендований у безальтер-нативній формі як основний у Модельній податковій конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку. По-друге, внутрішнє законодавство Індії дозволяло використовувати досить широкий обсяг ме-ханізмів віднесення прибутків до постійного представ-ництва – від методів формульного розподілу і до мето-ду, заснованого на аналізі функцій, активів і ризиків. Таке широке розмаїття можливих методів зумовило виникнення неоднозначної практики їх застосування та негативно відображається на інвестиційному клі-маті. З огяду на зазначене, у квітні 2019 року Індія винесла на публічне обговорення пропозиції щодо змі-ни правил віднесення прибутку до постійного представ-ництва, унікальність яких полягає в тому, що ними вперше пропонується використання формульного під-ходу, який є альтернативою авторизованому підходу Організації економічного співробітництва та розвитку. Пропозиція щодо фракційного розподілу заснована на визначенні прибутків нерезидента, отриманих із тери-торії Індії, на основі трьох чинників, як-от об'єм прода-жів, наймана робоча сила (кількість у поєднанні з опла-тою праці) та розмір активів. Окремо варто зазначити, що передбачено також можливість модифікації такої формули для введення додаткового показника рівня залученості користувачів з Індії в разі використання сучасних бізнес-моделей, які можуть не передбачати істотної присутності нерезидента в Індії, однак водно-час прибуток такого нерезидента генерується через іс-нування значної кількості користувачів в Індії та їх-ньої активної залученості.

Tymchenko L. D., Selezen P. O. CONCEPT OF MENS REA IN TAX OFFENCES THROUGH THE PRISM OF COURT PRACTICE IN CANADA Successful and long experience of counteracting tax offences in Canada determines the need of its generalization and characterization with the purpose of best practices' implementation into the reality of Ukraine. The Tax Code of Ukraine has included the criterion of mens rea in the definition of tax offence starting from 01.01.2021 so there is no stable and long practice of application of the referred concept in disputes between the Ukrainian tax authorities and taxpayers that might have negative impact on guaranteeing balance between public and private interests in the area of taxation. Taking into consideration the existing circumstances, it is highly recommended to implement best practices of foreign states in interpretation and application of the concept of mens rea in tax offences but with the due respect to legal traditions and features of the Ukrainian legal order. The three court cases are in the focus of the article: 1) R. v. Porisky, 2019 BCCA 159, 30.04.2019; 2) R. v. Patry, 2018 BCSC 1524, 17.08.2018; 3) R. v. Klundert, 242 D.L.R. (4th) 644, 18.02.2004. Following the position of the domestic courts in Canada, the special interest is determined by description of two key elements for identification of willfulness (fault component) in the behavior of taxpayer, i.e. knowledge and purpose that are closely related to each other. A person who does not know that there is a tax imposed by the tax legislation cannot do something for the purpose of evading payment of the respective tax. At the same time, there might be situations in which the taxpayer may know about his/her legal duty to pay tax and do something that has the effect of evading the payment of that tax without necessary having done so for the purpose of evading the payment of the tax (mistaken belief). For example, a taxpayer may through arithmetic error misstate the amount of tax owing (factual errors), or a taxpayer may be unaware of the statutory definition of income (legal errors), or a taxpayer may have come to a mistaken conclusion as to the application of that definition in the existing circumstances (combination of factual and legal errors). ; Успішний тривалий досвід боротьби з податковими правопорушеннями в Канаді зумовлює доцільність його узагальнення та характеристики з метою впровадження кращих практик у вітчизняних умовах. Податковий кодекс України лише з 01.01.2021 р. безпосередньо передбачає вину як обов'язковий елемент податкового право порушення, а тому наразі відсутня тривала та стабільна практика встановлення наявності вини в податкових пра вопорушеннях, що може негативно впливати на забезпечення балансу публічного та приватного інтересу у сфері оподаткування. За таких умов очевидною є доцільність урахування передового досвіду інших держав у практиці тлумачення та застосування концепції вини в податкових правопорушеннях. У статті узагальнено та охарактеризовано висновки канадських судів у трьох показових справах: 1) R. v. Porisky, 2019 BCCA 159, 30.04.2019 р.; 2) R. v. Patry, 2018 BCSC 1524, 17.08.2018 р.; 3) R. v. Klundert, 242 D.L.R. (4th) 644, 18.02.2004 р. Особливий інтерес у цьому контексті становить виокремлення таких двох склад ників для встановлення наявності вини, як обізнаність про обов'язок сплати податку та наявність наміру уник нути чи здійснити спробу уникнути сплати такого податку, які є пов'язаними. Особа, яка не знає про обов'язок сплати податку, не може вчиняти діяння з метою ухилення від сплати такого податку. З іншого боку, канадські суди визнають, що особа може знати про існування податкового обов'язку і вчиняти діяння, що мають наслідком ухилення від сплати податку, але без наміру ухилення від сплати відповідного податку. Наприклад, наявність обізнаності чи мети може бути заперечена через помилкову впевненість. Зокрема, платник податків через арифме тичні помилки неправильно визначає суму належного податку (фактична помилка), не є обізнаним про норматив не визначення доходу (юридична помилка) або може дійти помилкового висновку стосовно застосування такого визначення до його випадку (поєднання фактичної та юридичної помилки).